MODA314MODA314

мода українською
Iryna Khasyshyn

Синдром "русского платочка"

В моєму розумінні, мода завжди була складовою культури елітарної. Елітарна, або висока, культура створюється привілейованою частиною суспільства або на її замовлення професійними творцями. Як правило, елітарна культура випереджає рівень сприйняття її середньо освіченою людиною. Стиль Ulyana Sergeenko, як і колекції, створені нею, в моєму сприйнятті - частина саме тієї, елітарної культури, до якої багато хто на сьогодні хоче стати причетними. 

Імовірно, що інколи, зважаючи на високу претензійність смислового навантаження на речі категорії couture, далеко не завжди, ключове послання творців елітарних колекцій доходить до публіки саме тим самим контекстом, який було у нього закладено. Великою мірою, деформація такого роду посилань відбувається при проходженні через призму нашого особистісного світосприйняття, рівня обізнаності та досвіду. Наша уява сама розпочинає гру в асоціації. Саме так зі мною, коли я натрапила на перший кадр своєї улюбленої story-teller Сергієнко. Образний ряд почав вибудовуватись прямо таки дивний

Протягом декількох годин, в моїй голові почав панувати цілковитий хаос, сформований сумішшю історичних паралелей, фільмів, постатей та літературних персонажів. Гральні карти, Аліса в країні чудес, пісенька Габріель Шанель «Ko Ko Ri Ko и Qui Qua Vu Coco», яку вона співала в маленькому кабаре, картина «Офелія» Джона Мілле… і навіть казка про Оленку та Івана-Царевича. Це далеко не весь перелік того, що прийшло мені в голову.

Перші рецензії модних критиків запевняли, що в пошуках інспірацій Ульяна звернулась до культури Кавказу, поезії Лермонтова, картин Піросмані та фільму «Колір Гранату» Сергія Параджанова. Таким чином мода від Ulyana Sergeenko цього разу створила синтез двох, або навіть трьох культур і світів. Та сама культура, так само як і віра, у кожного своя… 

Та все ж, мені хотілось самій розібратись в хитросплетінні власних асоціацій та паралелей, прочитавши зашифроване послання дизайнера зрозумілим для себе чином. Я навмисне не читала жодних публікацій та прес релізу колекції, самостійно занурюючись у кожну найменшу деталь створених нею образів. Адже в деталях завжди криється найважливіше... Час минав, а я все розглядала та гортала фото. Сформувати об’єктивний висновок ніяк не вдавалось. Тоді на зміну малюнкам та вишивкам, у якості відправної точки, я вибрала силует. «В ньому точно криється відповідь!» - майнуло у голові. Та і тут я стала заручницею – тепер вже фірмового силуету Ulyana Sergeenko – все, як вона любить: пишні спідниці-дзвіночки, тоненькі затягнуті в корсети талії та чисто «сергієнівська» любов «к русскому платочку». І саме разом з думкою «русский платочек» прийшло розуміння… 

Ми виросли в зовсім іншому культурному середовищі. Чітку відмінність, можна банально пояснити хоча б тим, що проживаємо в діаметрально різній географічній широті та довготі. А це - чи не один з найважливіших чинників, для формування культури в цілому. Дуже часто знайти спільну мову представникам різних культур та прошарків стає неможливим, саме через цей фактор «різності», навіть якщо учасники діалогу висловлюються одними й тими ж словами однієї й тої ж мови. Послання Ульяни Сергієнко до суспільства так чи інакше говорило про культуру одного народу, однієї частини світу, та зчитувалось як частина власної культури і тими, хто до неї причетним не був… Якби парадоксально не прозвучало, але те, що нас роз’єднало, нас і об’єднало!

Текст: Ірина Хасишин

Синдром "русского платочка"